Корінь кульбаби опис та інструкція

Кульбаба лікарський корінь

Кульбаби лікарські — це багаторічна трав'яниста рослина. Росте він всюди й особливо помітний у період цвітіння своїми яскраво-жовтогарячими квітками. Навесні, коли організм просочив свої вітамінні запаси, кульбаби — це прекрасна можливість поповнити їх.

З лікувальною метою використовують усю рослину кульбаби, як наземну частину, так і коріння. Наземну частину заготовляють під час цвітіння рослини, коріння — восени та ранньої весни. 

Коріння сушать на відкритому повітрі в тіні, підв'язуючи та відривши від землі — у сушарках за температури 50-60 °C. Суха рослина зберігає в картонних коробках, паперових мішках, ящиках. Термін зберігання  коріння — до 5 років.

Опис і властивості коренів кульбаби
Кульбаба лікарська покращує роботу шлунково-кишкового тракту, його застосовують як жовчогінний, сечогінний, жарознижувальний, потогінний, кровочисний, бактерицидний засіб. 

Одуванчик багатий на вітаміни, солі калію, фосфор. Він має загальнозміцнювальну дію на організм, його рекомендують вживати як заспокійливий, снодійний засіб у разі розладів нервової системи. Приймання відварів, соку з рослини відновлює сили, покращує обмінні процеси в організмі, виводить із нього шлаки, посилює функцію підшлункової залози, збільшує вироблення інсуліну. 

Одуванчик очищає кровє кровотворним засобом, активізує утворення лейкоцитів. Його рекомендують у разі запалення лімфовузлів, у разі ракових утворень, отруєнь. У давнину кульбаби застосовували всередину для очищення "дурної крові". 

Приготування та застосування кульбаби

Відвари, настої та порошок із кореня кульбаби рекомендують вживати у разі гіпертонії, атеросклерозу (по 5 г на день, запивають водою), він знижує рівень холестерину в крові.

Рослина є прекрасним жовчогінним засобом, її рекомендують у разі захворювань печінки, печінкової кольки, гепатиту, жовчнокам'яної хвороби. Сік кульбаби корисно водночас приймати із соком чорної редьки. 

Сік та інші препарати кульбаби діють у разі захворювань нирок, водянки, сечокам'яної хвороби, подагри, ревматизму. 

У разі захворювань суглобів його приймають як усередину, так і як примочки, компреси. Кульбаба призначають під час захворювань щитоподібної залози (корні), токсичному зобі, для посилення лактації в матерів-годувальниць. 

У разі алергічних захворювань, як протилихорадковий засіб, у разі туберкульозу легенів. Сік із рослини, як самостійно, так і в суміші з морквяним, рекомендують вживати у разі переломів для пришвидшення зростання кісток, а також для зміцнення кісток у літніх людей, дітям — під час рахіту. На місце травми можна прикладати примочки з відвару корну кульбаби.

Ванни з відвару коренів кульбаби приймають у разі екземи, шкірної висипки. Соком із рослини змащують мозолі, бородавки, вугровий висип. Сік, відвар рослини приймають усередину, роблять із них примочки у разі укусу отруйних змійок. 

Олійна витяжка з коренів кульбаби є добрим засобом у разі опіків і променевих уражень шкіри. 

Відвар коренів кульбаби: 1 ст. ложка сировини на 1 склянка води, КІПЯТИТИ 1 хв, настояти 1 годину, процідити перед вживанням, вживати по 0,5 склянки вранці та ввечері за 30 хв до їди.

Олія з кульбаби: подрібнене коріння настояти в теплому місці на оливковій або соняшниковій олії (1:4) 2 тижні, намазати уражені місця, прикладати до них компреси. 

Протипоказання до застосування коренів кульбаби

• підвищена чутливість до препарату;
• виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки в стадії загострення;
• гастрит у стадії загострення;
• гострий панкреатит;
• жовчнокам'яна хвороба;
• гіперсекція шлункового соку;
• вагітність, період лактації;
• дитячий вік (до 12 років).