Кульбаба лікарська 300 грамів у пакованні корінь сушений

Корінь кульбаби лікарського (кульбаба)

Опис кульбаби

Кульбаби лікарські — це багаторічна трав'яниста рослина. Росте він всюди й особливо помітний у період цвітіння своїми яскраво-жовтогарячими квітками. Навесні, коли організм вичерпнув свої вітамінні запаси, кульбаба — це прекрасна можливість поповнити їх.

Як застосовують коріння кульбаби 

З лікувальною метою використовують усю рослину кульбаби, як наземну частину, так і коріння. Наземну частину заготовляють під час цвітіння рослини, коріння — восени та ранньою весною (для лікування щитоподібної залози). 

Листя з квітками сушить на відкритому повітрі в тіні, розстеливши тонким шаром, часто перевертаючи, коріння — підв'язування і відривши від землі — у сушарках за температури 50-60 °C. Сухе рослина зберігає в картонних коробках, паперових мішках, ящиках тощо. Термін зберігання листя з квітками — 1-2 роки, коріння — до 5 років.

Властивості коренів кульбаби

Кульбаба лікарська покращує роботу шлунково-кишкового тракту, його застосовують як жовчогінний, сечогінний, жарознижувальний, потогінний, кровочисний, бактерицидний засіб. 

Одуванчик багатий на вітаміни, солі калію, фосфор. Він має загальнозміцнювальну дію на організм, його рекомендують вживати як заспокійливий, снодійний засіб у разі розладів нервової системи. Приймання відварів, соку з рослини відновлює сили, покращує обмінні процеси в організмі, виводить із нього шлаки, посилює функцію підшлункової залози, збільшує вироблення інсуліну. 

Одуванчик очищає кровє кровотворним засобом, активізує утворення лейкоцитів. Його рекомендують у разі запалення лімфовузлів, у разі ракових утворень, отруєнь. У давнину кульбаби застосовували всередину для очищення "дурної крові". 

Сік кульбаби, приготований зі свіжого молодого листя, п'ють у разі малокровії (по 50-100 г на день упродовж 3 тижнів), можна також рекомендувати відвар коріння. Сік і настій листя кульбаби відновлюють сили, їх треба приймати навесні під час авітамінозу, швидкої стомлюваності.

Вживання соку зберігає молодість, надає сили, енергію, недарма кульбаба в давнину називали "еліксиром життя". Горечі, наявні в рослині, збуджують апетит, покращують роботу шлунково-кишкового тракту. 

Відвари, настої та порошок із кореня кульбаби рекомендують вживати у разі гіпертонії, атеросклерозу (по 5 г на день, запивають водою), він знижує рівень холестерину в крові.

Рослина є прекрасним жовчогінним засобом, її рекомендують у разі захворювань печінки, печінкової кольки, гепатиту, жовчнокам'яної хвороби. Сік кульбаби корисно водночас приймати із соком чорної редьки. 

Сік та інші препарати кульбаби діють у разі захворювань нирок, водянки, сечокам'яної хвороби, подагри, ревматизму. 

У разі захворювань суглобів його приймають як усередину, так і як примочки, компреси. Кульбаба призначають під час захворювань щитоподібної залози (корні), токсичному зобі, для посилення лактації в матерів-годувальниць. 

У разі алергічних захворювань, як протилихорадковий засіб, у разі туберкульозу легенів. Сік із рослини, як самостійно, так і в суміші з морквяним, рекомендують приймати у разі переломів для пришвидшення зростання кісток, а також для зміцнення кісток у літніх людей, дітям — під час рахіту. На місце травми можна прикладати примочки з відвару корну кульбаби.

Ванни з відвару коренів кульбаби приймають у разі екземи, шкірної висипки. Соком із рослини змащують мозолі, бородавки, вугровий висип. Сік, відвар рослини приймають усередину, роблять із них примочки під час укусу отруйних змійок. 

Олійна витяжка з коренів кульбаби є добрим засобом у разі опіків і променевих уражень шкіри. 

Відвар коренів кульбаби: 1 ст. ложка сировини на 1 склянка води, КІПЯТИТИ 1 хв, настояти 1 годину, процідити перед вживанням, вживати по 0,5 склянки вранці та ввечері за 30 хв до їди.

Олія з кульбаби: подрібнене коріння настояти в теплому місці на оливковій або соняшниковій олії (1:4) 2 тижні, намазати уражені місця, прикладати до них компреси. 

Протипоказання до застосування кульбаби

• виразкова хвороба шлунка та гастрит із підвищеною кислотністю;
• вагітність;
• схильність до поносів;
• індивідуальна нестерпність і алергія.